От більшість разних мужчин і нєкоторі дєвчоки думають шо єслі дамочки йдуть напиваться, то вони кажуть "а давай візьмем дві бутилки водки, ковбаси і майонезу і півкіла цибулі і наїбенимся в гавно". Прілічні дєвочки так не кажуть. Прілічні дєвочки кажуть друг другу, - "а давай випєм по бокальчику шардоне", а другі дєвочки кажуть "Я якось, шардоне не очінь, я би мерло випила", а треті, - "ой я би мартіні, токо сока побольше". І на закусь дієтіческі креветки, або полупрозрачні шматочки яловичини, сир вартістю алмазів і разговори... про моду, отношенія і псіхологію. Пока не кончиться вино, або пока когось не взорве откровенним разказом про "заїбав начальнік", "мій паразіт", суки закрили разпродажу" обично після цього етапу якась із дєвочок шо п'є ісключітєльно Мерло каже судьбоносну фразу "налівай блядь". І всьо. Будун нєізбєжен і неотвратім, він начинається прямо в той міг, коли сказана ця фраза, бо після неї обізатєльно кончається чьето шардоне з мартінями, а в холодільніку лиш водка, або в шкафу віскарь. І ви думаєте дєвочки підуть хер зна куди по правильний шардоне? Ви глубоко і сильно помиляєтесь, правільні дєвочки достанут водку, потом коньяк, потом віскарь сомнітєльной породи. Главне шоб на етапі віскаря дєвочкам не приспічило превращаться в бабочок... Я якось бачила пощипані брови на етапі "О, а я тут пиво ще знайшла", або модельну стріжку і покраску на етапі "А шо це в тебе за розтирачка?". Це страшне зрєліще до цього лучче не доводить. Бо невинна депіляція може призвести до того шо покажецця, шо нові ноги проще буде отростить, чим дождать коли ця вся хуйня заживе. Так шо коли бухають лєді, бажано убрать все шо може усугубіть їхню красоту.
Віта в свої тридцать с хвостіком похожа була на подростка, і хоть робила вона старшой женщіной-медсестрой в травматології і од її взгляда носи і челюсті вставали на місце, банальний вінстон і бутилочку Стелли Артуа в магазіні їй не продавали. Обично паспорт не спрашували, а казали, - "Дитино, йди не мороч голову". Віта за це обіжалась і тому зразу показувала в магазіні паспорт а потом уже просила дві бутилки водки. Із-за своєї такої лолітівської зовнішності, Віта не раз попадала в міліцію, де робив її муж, і коли діжурка сообщала про доставку пяной малолєткі, то зверху вже летів Валєра з криком, "Віта блядь уб'ю нахуй". І даже питався убить, але всігда промазував. Обично Віта не разполагала ідеєю напиться. Тому звонила подружкам з надєждой в голосі і разговором "Чу, я тут такий манікюр запіздячила, давай зустрінемся, похвастаюсь", або "Ой тут в семеновича в палатці така распродажа - халява, я атвічаю, купила на сто рублів джинси і футболки, приходь покажу", ну або в якості вагомих доводів "Валєрка сука казьол блядь, хник-хник-хник". І тоді дєвочки сходилися або до Віти, або в надії несмертельно навалиться на нейтральну територію в кафе. Для початку Віта доставала паспорт, показувала, бармену, охранніку, адміністратору і всім офіціантам, потім казала - "ой дєвочки, я напиваться не хочу, давайте по бокальчику шардоне, ага?". В глибині душі, десь на рівні базових інстинктів, дєвочки вже понімали, шо нада тікать, або притвориться мертвой, з откритой язвой, пробитим черепом, або уже загодя пяной в гамно. Далі все обично розвивалось по описаному вище сценарію. Якось Валєрка пішов в засаду на ніч. Кого вони там висижували хто-зна, але факт відсутності Валєрки дома був на ліцо. На вечір, коли Вітуся виспалась і підзабула про откриті переломи і черепно-мозгові пройоби от дурних рук і голови, їй стало скучно і вона почала дзвонити подружкам зі словами, - "приходь пожалуста в мене ніхуя не получаїться, а Валєрка в засаді, приходь, га?!" і так усім, за час збиралась ургентна бригада подружкінского спасєнія і неотложной помощі. Віта достала бутилочку Шардоне і сказала "по грамусіку, да дєвочки?". На 5 красівих женщін бутилочка шардоне кончилась бистро. Але знайшлася в хаті сангрія, а потім іще бутиль якого-то іспанського самопалу, а потім іще бутилочка коньячку от благодарного пацієнта. На момент, коли прийнято вже другий раз бігти по водку со словами, "шо ми блядь як нє радниє, візьми палку ковбаси, пачку майонеза, батон і цибулі", Віта сказала шо їй нада покрасть волоси і вищипать брові. Віта була до любих експериментів, а в дєвочках проснувся Звєрєв і Далі одноврємєнно, їм хотілось сюрреалізма, кубізма і поярче. Віту красили в цвєт гнілой вішні, в 4 руки, і в бутилку водки. Попутно развлєкая сусідів караоке. Це була настояща фєрія красоти інєжності, гнилої вишні хватило на дверку холодільніка і два халата. Сусіди безнажьожно визивали ППС, ППС безнадьожно казал "Віточка, ну здєлай же потіше". Коли Віта преобрєла крайнюю стєпєнь красоти, то рєшено було шо таке буйство красок і форм неможна держать в чотирьох стінах і нада срочно показать на людях. Охраннік найближчого клуба будучи в крайньому ступені офігєванія од косміческої Вітиної красоти даже не попитав паспорт. Бармен на всякий случай налив лишню порцію, а юні мальчіки уступили Віті столік. Коли Віта впевнена в своїй ісключітєльной прівлєкатєльності спробувала станцювать на барній стойці і завалила бармена і пару графинів із чим-то вкусним і дорогим, ППС приїхав з болєє рєшитєльними дєйствіями. Ранок у Віти почався привично, в обізянніку. Валєра повертаючись із засади, на всякий случай, заглянув в діжурку, а там Вітиним голосом розказував матюки в нечуваних варіаціях, якийсь страшний і лютий рібьонок. Валєра даже подумав, шо то йому сниться, пока дитина з красной головой і фрагментарними бровами не сказала, "О, Валєрочка, твоя красоточка готова йти додому"...
Як Валєра ніс Віту до таксі, цей анікдот даже начальнік міліції любив переказувать під час інтервью місцевим журналістам. Шо кричала Віта в таксі - про це бояться згадувать водітєль і диспетчер. І от коли вже біля свого дому, Валєра витяг Віту і повісив її на плече, Віта робила бракоразводну заяву зі словами "Я тобі сука, три місяці не дам, дрочи курва як хочеш", бабулька з ціпком і тузіком пішла в атаку на Валєру, тузік намагався вкусить Валєру і вобще порвать барабанні перетинки, бабуля лупашила Валєру по ногам і голові, Вітка верещала і ржала со словами "получи придурок, мір справєдлівий". Валєра намагався вижити, а бабулька прівлєкала общественность воплєм "педифіл, людоньки педифіл, дитину вкрав і їбстися тягне"...
27 октября в 21:31 · Санкт-Петербург · отредактировано · #эротич. Весьма похвально, когда люди влюбляются взаимно. Но только нужно иметь в виду трезвую голову, и особо не увлекаться, и дозировать. Чтоб эта влюбленность была не слишком уж сильной, как говорится в дешёвых романах - испепеляющей, и от дикой страсти влюбленные сердца не разорвало ненароком. Ибо иногда случаются трагедии совершенно немыслимые. И даже в науке описанные, но ей пока непонятные. И вот об одной такой – история. Однажды один мужчина влюбился в одну женщину, а она – в него. Или наоборот. Кто там первый начал – история умалчивает. И неважно теперь. А главное, что между ними разгорелась такая страсть, что не на жизнь, а на смерть. Оба к тому времени уже насмотрелись в жизни всякого, а потому подошли к любовным сражениям подготовленными, и во всеоружии. Как два опытных древнегреческих гоплита, которые хоть в самое пекло боя и не лезут, ища мгновенной геройской смерти, и предоставляя эту глупость молодым, но и назад при вражеской внезапной атаке не бегут. Держа оборону твёрдо, плечом к плечу, крепко сомкнув щиты и ощетинившись копьями, и не давая противнику рассечь сплочённую шеренгу. Оба были уже не в браке, и это тоже немаловажно, потому что не давали повод рефлексировать понапрасну супружеским долгом и всякой подобной чепухой, и легко совсем отключали голову в соитии. При том были оба красавцы, что весьма удивительно, ибо редко так случается, чтобы оказались свободными, а не подло друг у дружки уводили, на горе и слезы узаконенным половинкам. Но, вот, так совпало. Познакомившись, и узнав друг друга, они скоро раскрепостились и совершенно отбросили прочь ханжеские морали. Сначала оба как бы приготавливались к настоящим сражениям, изучая тела перед любовными боями, привыкая к изгибам, родинкам и запахам, которые идеально друг другу подходили. И кувыркаясь в кровати не очень долго, часов по пять где-то только. Словно легко и вполсилы тренируясь в палестре перед играми. Затем, войдя во вкус, распалились и заматерели. И чем более в любовных схватках сходились, тем еще нетерпеливее делались, и сильнее продолжения вожделели. Убрали из спальни всё лишнее, и даже кровать, потому что она никаких извращений уже не выдерживала, и застелили одеялами и подушками весь периметр. И стали так страшно совокупляться, что сами своих желаний пугались. Оба думали про себя, что так нельзя уже друг на друге зацикливаться, и рано или поздно такое зверство чревато умопомешательством. Все время оба посвящали себя друг другу, забыв работу и окружающие их обязанности. Перепробовали в любви всё, до чего додумалось человеческое воображение, и даже сверх этого. Но больше всего предпочитали садомазо, находя высшее удовольствие в обмене властью друг перед другом. Как будто два соперника на борцовском песке, и кто больше выдержит боль. И это их необыкновенно вдохновляло, как двух древнегреческих рапсодов, которые, соревнуясь, орут друг перед другом гомеровские песни. Словно античная калокагатия, и кто кого сильнее переболит. Мучая другого по очереди, испытывали они двоякое чувство. С одной стороны – удовольствие от причинения врагу боли, с другой стороны – и сильнее, быть может, сочувствие и сострадание, которое в них от жестоких пыток проявлялось. И наказуя возлюбленного розгой, так горестно его жалели, так переживали ему, что еще больше влюблялись в жертву через эти извращенные перверсии. Однако, ярче, чем мучений второму, сами желали боли, и через это выходили у них легкие порой разногласия - кто теперь пытаем быть должен. И как, спартанские герои, по жребию ложились на ложе для терзаний, словно свое тело проверяя, к каким оно ещё издевательствам способно. И утопали в удовольствии порочной неги. И когда второй брал управление в свои руки, первый с головой в сладостную боль и окунался, требуя такой силы мучениям, которую противник по здравому рассуждению дать не мог, тщательно щипки, удары, уколы и порезы контролируя. А первый клятвенно его молил, и последними словами проклинал за малодушие. И тогда первый, скрепя сердцем, увеличивал напор, чтобы доставить влюбленному удовольствие. И второй истошно благодарил палача сладострастным воплями. И таких достигли в этом деле высот или низин - это кому как больше нравится морализаторствовать, что стали специалистами не хуже божественного маркиза. А может, даже и лучше, потому, что он больше теоретически был. И через некоторое время стали они замечать, что сходят от такой страсти с ума, и не могут больше нигде ни о чем больше говорить или думать, или рассуждать, как о сексе. И что окружающий мир стал им неинтересен в принципе, и сузился до размеров их спальни с одеялами и подушками, и цепью, и плетью, и кляпами, и прищепками, и шипами. Но уже не могли остановиться, требуя идти всё дальше по этой скользкой дорожке. Потому, что в любви есть такое подлое правило, что чем её больше, тем сильнее хочется, и в какой-то момент уже и не остановиться. И эта ужасающая страсть поглотила их, и стала истончать душу, и съедать тело по кусочкам в прямом и переносном смысле. И в один день они сошлись в любовной схватке не на жизнь, а насмерть, и прямо до остервенения. И стали друг друга лупцевать и терзать до такой предельной степени в течение трех суток, едва только прерывались на пополнение и опустошение своих истерзанных тел, и без сна вовсе. И закончили этот любовный марафон, слившись в кровавой пене измученными от пыток телами. И к утру души их через отверстые поры соединились вместе, а следом и тела странным образом через рубцы и раны приросли друг к другу. И стали они одним существом - андрогином. И не смогли никак разъединиться. И кое-как только доползли до айфона, который почти разрядился, ибо не держит батарея, чего бы там не врали, и вызвали скорую. И приехала медицинская помощь, и обалдела. И вызвали еще милицию, потому что - лужи крови. А милиция вызвала прессу, потому что проплачено. И пресса позвала телевидение, ибо заодно, падлюки. И дело попало в широкое освещение. Но скоро было забыто, ибо никто не поверил, что такое вообще возможно. И всякие ученые, в том числе – мировые светила, принялись с любопытством изучать это новое, неизвестное науке существо – андрогина. И задавали ему вопросы, и проводили тесты, пытаясь выяснить, каково ему в новом естестве, и что он думает и ощущает? И андрогин им очень редко и как бы нехотя отвечал, что – отъебитесь, нам и так без вас хорошо. И вел себя почти как героиновый наркоман. С той только разницей, что в отличие от наркомана, испытывает постоянный сексуальный кайф, который никогда не прекращается, и никаких ломок и отходняков после него нету. А круглосуточный двадцать четыре часа – половой оргазм самого высшего порядка, который мало того, что никогда не заканчивается, но что самое странное – никогда и не надоедает. И теперь этот андрогин живёт в медицинской лаборатории, где над ним опыты ставят, экспериментируя, и несколько нервно на потустороннее внимание реагирует, ибо окружающее бытие ему обрыдло. И прекрасно себя чувствует, питаясь вегетариански. Но разделиться обратно на мужчину и женщину никак не хочет, да и у ученых – не получается. Как не пытались его разрезать. Ни черта не выходит. Ну, и – слава богу. И, вот, такая история. И все имена в ней по понятным причинам изменены.
Валєрію Антоновну директор гімназії благородних і не дуже дітей знав давно і дуже добре.
Бо в перших класах про малу і вертляву Лєрочку казали, - "Це якийсь геній, Степане Андрійовичу, вона неорганізована і повністю ненормальна дитина, але якась геніальна". В 6 класі він познайомився з Валєрією лічно, бо вона вирубила старшокласника, сина одного з директорів заводу, за те шо він назвав її очкарічка. В 7 класі вона на нагороджені переможців олімпіади з математики прямо в мікрофон відштовхнувши Степана Андрійовича, сказала "Атсасі Маліченко". У восьмому вона влаштувала слєжку за фізкультурником, прямо з фотоапаратом Зеніт і вспишкою такою шо самольоти збивать можна. У девятому класі все сталось банально. В школі був "осінній бал", сначала дівчатам кажуть "Тіки попробуйте понапиваться", потом вони в красівих платтях шось танцюють, потом читають депрісівні стіхи поетів сєрбряного вєка і страшно ждуть діскотєки, потому шо по всій школі за кожною шторою стїть незвідане майбутнє - батькове амаретто, чи мамина сливянка. У Валєрії Антоновни,случилася лічна трагедія - перед вальсом на сопках Манчжурії, її однокласнік "Валідол" сказав "Лєрка я считаю нам нада остацця друззями" тому Лєрка бігала плакать, і збивалася з такту. Вобщим на фоні страшного любовного стресу, вєсьма понятно, шо Лєрка напилася. Складалося враження, що її частувала кожна пришторна компанія. Потому шо під час фінального мєдляка під пісню "Скорпіонс" "Вінд оф ченьдж", Лєрка лежала на камєнному подоконніку чомусь мужського туалєта і блюючи шось кричала. Навколо Лєрки зібрався цілий колоквіум стурбованих цілителів які рішали шо ефективніше "потерти їй вуха" чи "дать по мозгам". Стоіть сказать, шо Лєрку дуже уважали всі школярі від 6 класу і до послєднього, бо навіть сама математичка ходила до Валєрії Антонівни, малої гостроносої очкарічки консультуватися щодо правильних рішень вправ. Розігнав той колоквіум в туалеті тіки директор гімназії Степан Андрійович. Він і предположить не міг шо в тому тщедушному тільці, 50 відсотків якого займають окуляри, може бовтатися скіки дурі, водки "стопка", "коньяку, амаретто, зільоного лікьору, красної сангрії і бажання дуже сильно і публічно померти від любві до Валідола. Як тіки директор питався її одкачать, як він тіки мучився, вобщим, як потом красніючи розказувала класуха Лєркина, він ніс її додому на руках, вона кричала Красну плєсєнь і цілувала директора в лисину в засос. Принісши додому єлі живе тіло своєї учениці педагогічний колектив довго не наважувався подзвонить у двері. А потім рішили, помазать Лєрці біля рота духами і сказать шо їй в школі пагано стало, але щас усе нормально хай дитина поспить. Но ніхто ж не зна свою геніально-математичну дитину так як її мама. І от директор розказує як нещасна маленька дівчинка зомліла від духоти в спортзалі де проходив вечір, мама принюхується, а тоді починає із якогось утробного звука орать " Всьо, капєц, Антоша, ти чув Антоша, вона вже адікалон пє". До ранку директор відливав Лєру а класуха маму. Антон Борисович, Лєрин тато, тихо грав у шахи з телевізором. Вся ця історія не стала б ніколи історією. Ну справді, коли і хто з вас не напивався в школі, ну кого не носили директори? мене правда не носили, но то таке. Але вся б ця історія не стала б історією якби через кілька років Лєрка не повернулася в свою гімназію Валерією Антонівною, вчителем алгебри, геометрії та інформатики. Я не знаю які сили небесні заставили Степана Андрійовича взяти Валерію Антонівну на роботу. Але вона таки стала вчителем, нормальним вчителем. Іноді показувала паркурщикам як переворот зробить. Іноді не стримувалась і зі щигля каштанами збивала пляшки. Іноді ходила в порваних джинсах і тоді Марина Вікторівна, біологічка казала "Лєрочка, ну давайте я вам зашию". і предлагала колективу скинуться для Валерії Антоновни на хароший бордовий трикотажний костюмчик. Але все було б нічого якби за пару років, аккурат в день Осіннього балу, Валерію Антоновну не бросив її прекрасний мужчина, таксіст Вася. Вобщим, того вечора директор бачив багато стурбованих і злих старшокласників які здивовано шарпали штори і нічого там не находили. Валерія Антоновна ригала в ящик із роздатковим матеріалом Марини Вікторівни і кричала щось душещіпатєльне "Мотлі крю" чи шо... Степан Андрійович ніс Лєру додому... Вобщим в цей раз було легше хіба тим, шо Валерія Антоновна вже носила лінзи і її окуляри не треба було постійно ловить. Духами рішили не мазать, просто сказали, шо у дитини психологічна травма і її нада понять. мама кричала, тато розпачливо махав ферзьом, а Лєра казала, "шо ви арьотє? ви ж педагоги блядь" і вкривалася ковриком "велькоме" прямо в коридорі.
А потім шо? а потім Валєрія Антонівна на якомусь безумному сайті безумних математиків познайомилася із смішним рудобороди професором математики з Канади, написала йому пісьмо цифрами, шо означало "ви сер довбойоп і в цьому принципі, згдана вами теорія неприпустима", професор приїхав лічно і забрав Валєрію в Канаду, як казав Степан Андрійович "Од гріха подальше, і хай тобі щастить, свята людино". Татуся Бо
