ВДЯЧНІСТЬ Ти, охоронець, ти, вогнекрилий воїне, Знаєш мови, жартуєш, читаєш вірші Та, потужно озброєний сонячним променем, Чатуєш на блок-посту моєї душі, На блок-посту душі - у сплетінні сонячнім - Там, де печуться життя запашні хліби. Люди приходять з борошном і без борошна. Кожному є окраець й кухоль води. Тільки вже зась сюди тим воронам-воронам, Бестіям чорнокрилим з клеймом війни. Ти захистиш мене, мій відважний воїне, Пір'ячко їм попалиш в святій борні. Кажуть, що білі шати - вбрання для янголів. Може, і так. Розумникам - їм видніш. Берці і камуфляж, і посмішка лагідна В тебе... І серце, яке палає в пітьмі. Ти захищаеш - світ щиросердно дякує. Книгу Буття гортає із нами Бог. Лиш подивися, юний і сивий янголе, Скільки ще в нас попереду сторінок...
Сообщение отредактировал Инесса - Четверг, 31.07.2014, 16:09
*** Как диссонанс – под трели соловья Рыдали в голос матери и вдовы. И строем шли мужья и сыновья Родную землю защищать любовью. Любовь была одета в камуфляж, Командовала коротко и хрипло, И всем, кричащим истово:"Крымнаш", "Крым – украинский",– говорила тихо. И кровь её стекала на Восток И превращалась вмиг в дорогу жизни, А пульс земли звучал там, как курок – Взведенный и приставленный к Отчизне... Шли бабы, чтоб варить сынкам борщи И раны перевязывать бинтами… И застывала сеткою морщин За хлопцев боль, омытая слезами. И стал народ – один большой кулак, Одно большое сердце украинца, Наполненное, будто спелый злак, Глубокое, как чистая криница.... И лето, раскаляясь добела, Понять пыталось эту духа силу. И громогласное: «Героям сла…» Летело эхом над Савур-могилой…
Сообщение отредактировал Инесса - Среда, 20.08.2014, 20:02
И застывала сеткою морщин За хлопцев боль, омытая слезами. И стал народ – один большой кулак, Одно большое сердце украинца, Наполненное, будто спелый злак, Глубокое, как чистая криница....
Эпиграф:Вот этих пяти минут тебе и не хватит. Уже никогда не хватит. Попал впросак. Если лес ты вокруг поджёг, то сгорит и хата. А без хаты ты кто? Правильно, снова босяк
Думаешь, ты – крутой гроссмейстер, Жонглер пешками, непритязательными весьма? Хотя бы перед собой оставайся честным, Когда получишь по очереди шах и мат. Замечал ли, что рядом всегда короли и паяцы? Всё просто: друг для друга они – зеркала. Пешка ходит как ферзь, лишь перестанет бояться, Так бывает, если чаша терпенья полным-полна. Время твоё истекает песком меж пальцев. Но ты же не страус, чтоб головой – в песок… Мама не запрещала с огнем играться – Получай свой большой пожар и пожизненный срок. И не жалуйся, и на гадай на «орел» и «решку», И не балуйся в «русскую рулетку» стволом… Зря забыл, что когда-то и сам ты был пешкой, – До того, как стал без пяти минут королём…
Сообщение отредактировал Инесса - Вторник, 26.08.2014, 21:43
Господарює осінь В моїм обійсті, А листопад і досі Шепоче листям: Розповідає вперто Він про таємне – Коло життя і смерті Прокляття темне… Та на моєму боці – Час і терпіння. Визріють знов на сонці Колосся й вина. Треба збирати пильно Й плекати зерня. З чорного – та й на біле Життя поверне.
Нічого, ти відболієш, ти перебудеш, Загоїш рани, знову сплетеш віночок… І навіть цей підступний цілунок Йуди Із вуст твоїх змиють мільйони синів та дочок. О, панно, ти маєш силу здобути волю, Бо кожен з нас – шанувальник твій і поплічник. І ти переможеш. Така твоя в світі доля – Горіти й сяяти, як літургійна свічка…
Чоловіче мій, чоловіче мій, чоловіче, Несуттєвим здається нині усе вчорашнє. Ми віч-на-віч. І ми говоримо лиш про вічне. Це тому, що війна. І тому що війна – це страшно І цілує смерть вояків цілунками труйними. І ростуть кладовища й рясно квітнуть могилами... Йти несила матерям і дружинам за трунами - По-під руки їх майже несуть, від горя знесилених... Розумію я, чоловіче мій, розумію: Ти ведеш про святе, від людського вище, сакральне, І що час настав предковічну про щастя мрію Захистити спершу, потім – втілить в реальність. …А в жіночі віночки маком червоним вплетені Краплі крові тих, чиї рани вже не загояться, – Українских героїв, а не казкових велетнів, Що хоч кров’ю тепер, а все ж до коханих горнуться…
Чоловіче мій, розумію: по-над усе – вона. І розквітне ще, і поважною стане панною.
Сообщение отредактировал Инесса - Среда, 10.09.2014, 00:36
Случайных встреч причудливая вязь Письмом расскажет узелковым, древним, Что связь за столько лет не порвалась, - Напротив, стала мощным крепким древом. И где-то там в стволе - спираль судьбы. И где-то у корней - её истоки. А мы, как те галерные рабы, Увы, прикованные к разным лодкам. Пройдёт до новой встречи сколько сот Тягучих лет - ни ты, ни я - не знаем ...А дерево на острове растёт, И остров тот пока не обитаем.
