Та – кажуть люди – точить камінь вода, Отже, [redmarcer]у гір немає жодного шансу.[/redmarcer] Скоро ріка мине годину лиху, А знадобиться – і водоспадом стане, Всі перешкоди знесе на своїм шляху
*** В снах этих, допотопно-исторических, выветрились запахи, поблекли краски, минимум декораций сценических да мелодия танго – танца любви и страсти... Старая кинопленка, увы, засвечена... Видно едва-едва – очертания, силуэты… Ясно одно: сюжет – о мужчине и женщине. Они милые, но совсем не по моде одеты… Сон этот реже и реже с годами снится им, но снится одновременно – они-то знают – души их становятся юными белыми птицами и до самого пробуждения летают, летают, летают…
Сообщение отредактировал Инесса - Пятница, 13.02.2015, 14:16
*** Над Срітенською свічкою Горючі сльози ллю. Пречистую, Правічную Допомогти молю. Кружляє смерть Дебальцевим В пекельному вогні. Земля від мін здригається, Як небо – від брехні. Їй рученьки викручують – І кажуть: "Дай води", Їй ніженьки відрубують – І штурхають: «Іди», А серденько, покремсане, – Самі дірки від куль, – Вже й друзями закреслене, Як ворогом, впритул… Та б’ється ще, знекровлене, Долає біль і страх… Мольфарами намовлене? Намолене в церквах?.. Молю і я: «Пречистая, В борні допомагай Від ворога очистити Пшеничночубий край. Ти знаєш горе матері, Приправлене слізьми… Вже багатьох ми втратили Батьків, братів, синів! Та землю нашу вічную Катам не віддамо. Вже з волею повінчані – І пе-ре-мо-же-мо… … Жіноцтво все – над свічками Шепоче молитви За всіх своїх – скалічених, Загиблих і живих...
Сообщение отредактировал Инесса - Пятница, 20.02.2015, 11:38
*** На такой переправе коней не меняют уже…. Долетят, домчат, донесут, дотащат до Леты, Но на самом последнем, самом крутом вираже Прошепчи еле слышно мне: «Любимая, где ты?» Вниз рванусь, если буду я за чертой небес, Ну, а если еще на земле – легкокрылой птицей Обернусь во сне и прилечу к тебе, Чтоб обнять, простить, перекрестить, проститься…
Сообщение отредактировал Инесса - Пятница, 06.03.2015, 19:50
)
